Четверг
23.11.2017
11:50



























Четверг
23.11.2017
11:50



Авторизация

Категории раздела
Народное творчество [1]
Стихи, поэмы, прозы
Книги [0]
История [23]
Легенды [15]
Песенник [10]
Обрядник [20]
Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Поддерживаете ли Вы самоуправление с Копным Правом?
Всего ответов: 70
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0






















Каталог статей

Главная » Статьи » История

Збруцький ідол, гора Богит

      Світовида з річки витягали трьома парами волів 


  Копія чотириликого язичницького ідола Світовида в натуральну величину встановлена в Києві між Софійською і Михайлівською площами. Ще одна є в Тернопільському краєзнавчому музеї (Джерело: Два береги Збруча. Київ: Грані-Т, 2008)

Улітку 1848 року річка Збруч, якою тоді пролягав кордон між Австрійською та Російською імперіями, через посуху обміліла так, що перетворилася на кілька потічків. Одного серпневого дня пастухи Мартин Бартошевський та Іван Халаман із села Личківці, тепер Гусятинського району на Тернопільщині, запримітили, що з води виглядає обтесана кам’яна брила.

”Коли вода зійшла, з неї показався вершок статуї, що наче голова потопельника підскакував на хвилях, — писав дослідник історії ідола Ґабріель Лєнчик. — Та поява викликала сум’яття серед простих людей”.

Чутки про кам’яного ідола у Збручі дійшли до австрійських прикордонників. Хтось із солдатів скочив у воду, аби перевірити — це справді скульптура чи таки потопельник. Із маєтку місцевого поміщика Костянтина Зборовського пригнали три пари волів. Брилу обв’язали мотузками й витягли на берег. Вона виявилася чотиригранним стовпом майже 3 м, що увесь був вкритий різьбленнями.

     Зборовський поставив скульптуру в себе на подвір’ї. А взимку подарував приятелеві графу Мечиславові Потоцькому із сусідніх Коцюбинчиків. Той саньми відвіз її до свого маєтку. Спочатку хотів установити її на насипі при в’їзді до села. Однак місцеві селяни запротестували, бо боялися, що поганський ідол принесе їм нещастя.

     — Якщо пан поставить тут якогось ”турка” — порубаємо його на шматки, — пригрозили вони поміщикові.

     Тож скульптура лежала на подвір’ї Потоцького. Аби вберегти її від нищення, граф 15 листопада 1850 року надсилає листа з описом пам’ятки до Краківського наукового товариства. Називає її ”ідолом язичницького бога Світовида”. До маєтку приїздить науковець Теофіл Жебравський, оглядає статую й готує її до транспортування. Наступного року 12 травня, на сам Великдень, ідола возом привезли до Кракова.

     — Преса широко писала про прибуття статуї поганського божка, — згадував польський журналіст Ян Адамчевський. — Віруючі називали його антихристом, якого треба втопити.

     Сім років скульптуру виставляли в залі бібліотеки місцевого Яґеллонського університету. 1860-го Краківське наукове товариство отримало нове приміщення. Одним із його археологічних експонатів став і Світовид — найдосконаліший із усіх відомих слов’янських ідолів.

     Язичницький стовп з-під українського села Личківці у Краківському археологічному музеї зберігається дотепер. Табличка поряд інформує: ”Світовид зі Збруча. Знайдений на сході Польщі”.

     Ідол зображує шістьох богів


     Збруцький ідол витесаний із вапняку, на поклади якого багаті Медобори, приблизно у ІХ ст. Скульптура заввишки 267 см важить майже тонну. Зображує головне божество давніх слов’ян — чотириликого Світовида. Ідол розділений на три рівні, що відповідають уявленням слов’ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

     Верхній рівень — найвищий, 160 см. Із чотирьох його боків, припускають, під спільною шапкою витесали верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога. Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу. Їй у жертву приносили олію, крупи, шкіру тварин, пиво. Свято Лади відзначали цілий місяць — із 25 травня до 25 червня.

     Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі. У жертву Мокоші приносили нитки, хліб, вино, посуд, мед, молоко. За християнських часів богиню замінила свята Параскева-П’ятниця.

     Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грому й інших небесних явищ, а також війни. ”Вони вважають, що тільки творець блискавок є владикою над усіма, йому в жертву приносять волів і здійснюють інші священні обряди,” — описував у VI ст. вірування слов’ян візантійський історик Прокопій Кесарійський. Свято Перуна язичники відзначали 2 серпня. Нині цього дня християни вшановують пророка Іллю.

     На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла. Імовірним ”наступником” Дажбога у християнстві став святий Миколай. Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки — видно груди, під Перуном і Дажбогом — чоловічі.

     Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси. Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.


     На горі Богит до людей чіпляється блуд.

 

Над Збручем, де 160 років тому знайшли ідола Світовида, пролягають гори Медобори. Це скелясте пасмо починається від селища Підкамінь на Львівщині і простягається майже на 200 км. 1984-го неподалік Личківців, між містечками Гусятин Тернопільської та Сатанів Хмельницької областей, розпочали археологічні розкопки. Невдовзі на довколішніх горах Богит, Звенигора й Говда дослідники знайшли рештки великого язичницького центру.

     ”Під тонким шаром землі було знайдено язичеське святилище, — писала 17 серпня 1986-го про відкриття на горі Богит, за годину ходьби від Личківців, хмельницька обласна газета ”Радянське Поділля”. — Здавалося, що зовсім недавно наші прапредки палили тут вогнища біля жертовних ям, кидаючи туди — як підношення богам — тварин, посуд, зброю. Поряд знаходилися залишки великого, майже 60 метрів у довжину, дому.

     Тут колись справлялися весілля, оплакували померлих, виконували релігійні обряди. І, за звичаєм, били на щастя посуд. Ще далі археологи знайшли масивний кам’яний п’єдестал. Посередині він мав заглибину, розміри якої співпадали з розмірами скульптури, яку добули з річки в 1848 році”.

     Археологи дійшли висновку, що саме в центрі капища на горі Богит і стояв ідол Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 414 м над рівнем моря й мало форму кола діаметром майже 17 м. Уздовж нього виявили вісім жертовних ям.

     У річку Світовида могли скинути під час масового хрещення населення, як це було з ідолами у Києві. Інша версія: язичники самі заховали його, закопавши на дні Збруча. Бо скульптура стояла в річці вертикально, через що її заледве витягли три пари волів.

Археологи встановили, що язичницьке святилище на Богиті в Медоборах проіснувало до XIII ст. Тобто ще понад дві сотні років після хрещення Русі князем Володимиром Великим.

— Місцеві не ходять на Богит і не пускають туди дітей, — запевняє 24-річна студентка Ірина Лиса з Тернополя. — Люди вважають це місце проклятим. А в останні роки сюди стали навідуватися й сучасні язичники, й сатаністи.

Два роки тому Ірина з друзями побувала на горі. З вечора розбили намети.

— Богит — порівняно невисока вершина, і площа її невелика, — продовжує студентка. — Проте нагорі до людей чіпляється блуд. Я відійшла на кілька метрів од наметів, а потім півтори години шукала друзів. Чула їхні голоси, але ніяк не могла зрозуміти, куди йти.

Вечерю компанія зготувала в колишніх жертовних ямах. Потому раптом почалася злива, здійнявся сильний вітер.

— Ми сховалися у наметах, — згадує Ірина. — Дощ лив цілу ніч. Було таке враження, що хтось ходить між нашими наметами і б’є по них долонями. Виглянути назовні боялися. На ранок швидко зібрали речі й пішли геть із Богиту.

Денис МАНДЗЮК

 

Категория: История | Добавил: Радомира (26.06.2009)
Просмотров: 2557 | Рейтинг: 3.3/3
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: