Шесток
18.11.2017
00:11



























Шесток
18.11.2017
00:11



Авторизация

Категории раздела
Народное творчество [1]
Стихи, поэмы, прозы
Книги [0]
История [23]
Легенды [15]
Песенник [10]
Обрядник [20]
Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Поддерживаете ли Вы самоуправление с Копным Правом?
Всего ответов: 70
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0






















Каталог статей

Главная » Статьи » История

Анти - білі лицарі раннього середньовіччя
Давним-давно в незапам’ятні часи зійшлися у смертельному герці велетенський змій- людожер і руський богатир. Чи довго вони билися, чи ні, про те вже ніхто сьогодні не знає. Відомо тільки, що, перемігши Горинича, запряг його витязь у богатирський плуг та й погнав чистим полем. Лише одну борозну спромігся проорати змій — надірвався, бідолашний. Ще й сьогодні могутнім валом здіймається той останній слід, залишений триглавим чудовиськом на землі Руській. Так оповідає народний переказ про походження одного з найвеличніших валів системи давніх оборонних ліній, названих Змійовими валами (на Поділлі їх ще називають Траяновими). Розташований він на південь від невеличкої річки Сіверки, а починається поблизу села Круглик Києво-Святошинського району. Вирвавшись із лісу на плато над долиною Сіверки, цей вал постає перед мандрівником у всій своїй величі. Насипаний, як вважає частина дослідників, близько V ст. н. е., він і сьогодні вражає і по праву є одним із чудес Київської землі. Простягнувшись із заходу на схід більш ніж на 8 кілометрів, укріплення подекуди сягає 9-метрової висоти. З Південного, напільного його боку простежується рів; у I тисячолітті він був глибокий і слугував додатковою перешкодою для кінноти кочовиків. Зі стежки, що пролягла гребенем валу, відкриваються врізнобіч далекі хвилясті горизонти правого берега Дніпра, простори Лівобережжя. Перед селом Ходосівкою вал закінчується. А де бере початок і де закінчується вся система валів, ніхто того і не знає. Важко встановити їхнє походження. Згідно із словником УРЕ, їх загальна довжина сягає 2000 км. Подекуди вони здіймаються мало не в первозданній величі. А здебільшого вже майже зведені нанівець тиском часу та господарською діяльністю людини. Перші спроби вивчення системи валів здійснені українським істориком В.Антоновичем у 80 хроках ХIХ ст. На мапі 1912 р. було нанесено близько 70 км валів, датували їх Х–ХI ст. На рубежі ХIХ–ХХ ст.ст. значний вклад у дослідження давніх оборонних ліній Лівобережжя внесли В.Ляскоронський, який відносив їх до скіфської доби, і Л.Падалка. Систематичне вивчення давніх валів проводилося лише у Придніпров’ї в 60-х — 70-х роках минулого століття групою дослідників-ентузіастів, очолюваною вченим А.Бугаєм і в 70-х — 80-х роках археологічною експедицією «Змійові вали» Інституту археології АН України, очолюваною М.Кучерою. Дослідницькою групою А.Бугая на Правобережжі виявлено і нанесено на карту сім оборонних ліній довжиною близько 700 км, що, зміщуючись протягом століть на південь, фіксували нові межі осілості народу, який їх споруджував. Довжина одного з валів, що проліг між Фастовом та Житомиром — 120 км. А встановлений шляхом радіокарбованного аналізу залишків обпалених дерев’яних конструкцій валів час їхнього спорудження, був приголомшуючий — від II ст. до н. е. до VII ст. н. е. Результатом досліджень експедиції Інституту археології, які охопили Середнє Придніпров’я, і, зокрема, його лівобережну частину, став висновок, що вали споруджені переважно у давньоруську епоху, хоч частина з них за Київської Русі могла реконструюватися. Свідченням більш древнього походження є виявлений у Перекопському валі (Полтавська область) скарб римських монет I — III ст.ст. н. е. При спорудженні валів за відсутності чи нестачі каменю використовували менш довговічний матеріал — дерево, з якого будували зруби (кліті) й заповнювали їх землею чи глиною; або ж взагалі обходилися без дерев’яних конструкцій. Безперечно, лише міцне державне об’єднання, що проіснувало не одну сотню літ, могло проводити такі масштабні і тривалі фортифікаційні роботи. І, здавалося б, таке об’єднання повинне лишити по собі якийсь слід у давньоруських писемних джерелах. Але літописці зберігають із цього приводу мовчання. І лише читаючи поміж рядків у їхніх рукописах, можна здогадуватися, що недаремно пройшли повз землі Давньої Русі і болгари, і білі угри, захопивши землі південних слов’ян. Та й авари (літописні обри), що створювали загрозу навіть Константинополю, серед східних слов’ян поневолили тільки дулібів. Але в контексті питання: «Откуда есть пошла земля Руская» оборонні вали, що перетинали землі слов’ян, не могли не привернути уваги давніх істориків. Однак через відсутність відповідної інформації чи (що не менш вірогідно) виконуючи замовлення окремих представників правлячої династії, що мала варязьке походження, літописець обійшов мовчанням пов’язані із древніми валами сторінки історії. А самі вали лише зрідка згадуються як орієнтир (наприклад, вал, що проліг вздовж р. Стугни — 1093 і 1151 рр.), або як зручне для оборони місце (вали поблизу Переяслава, між якими 1095 р. зупинялася половецька орда під час переговорів їхніх ханів Ітларя та Кітана з Володимиром Мономахом, а 1149 р. — війська Юрія Долгорукого перед битвою з Ізяславом). Інформацію про цей період історії східних слов’ян можна частково отримати в зарубіжних джерелах. Перша згадка про них з’явилася у праці римського історика Плінія Старшого (I ст. н. е.). А протягом IV ст. — початку VII ст. у візантійських (Прокопій) та німецьких (Іордан) хроніках неодноразово згадуються анти — союз слов’янських племен, що заселяли землі на схід від Дністра. Цей союз виник для протидії ордам кочових народів, які час від часу потужними хвилями накочувалися із Великого степу на Європу. Анти з перемінним успіхом боролися з готами, що прийшли із заходу (375 р. готським королем Вінітаром був розіп’ятий князь антів Бож, його сини і 70 старійшин), досить успішно протистояли натиску аварів. Показовим є факт, що аварське військо збунтувалось після рішення кагана іти в похід на антів. Войовничих кочівників, мабуть, відлякали потужні лінії валів та непрохiдні ліси за ними. Але слово «анти» не зустрічається у давньоруських писемних джерелах; воно — чужоземного походження. Чи був якийсь відповідник цьому слову на Русі? Адже попри офіціозну історіографію, пам’ять про дорюриківську Русь повинна жити в народі. Світло на це питання певною мірою може пролити знамените «Слово о полку Ігоревім» — проникнутий патріотизмом літературний твір, який поряд із незаперечними художніми якостями, є унікальним ще й тому, що в ньому присутній дух язичницької доби, а також певна інформація про Русь «незнаєму». Цензори, схоже, не дотягнулися до славнозвісної поеми. Невідомо, якими джерелами користувався автор «Слова» — усними переказами чи, можливо, якимись писемними відомостями, однак він знав і про «время Бусово», і про загадкові для нас «вечи Трояни» (віки Трояні) та «землю Трояню». В рядках поеми: «Се бо тотьския красныя девы въспеша на брезе синему морю, звоня рускымъ златомъ поютъ время Бусово...», звучить відгомін подій 375 року, коли князь антів Бож (Бус, Бос) був розіп’ятий Вінітаром. Чимало запитань породжують згадки у «Слові» про Троянь (Троян): «Встала обида въ силахъ Даждьбожа внука, вступила девою на землю Трояню, унуди (прогнала) жирня (добры) времена... И начаша князи про малое «се великое» млъвити, а поганіи съ всехъ странъ прихождяху с победами на землю Рускую». Як бачимо, «земля Трояня» і «земля Руская» ототожнюються. Їхній зв’язок та наступність простежуються і в інших згадках: «Были вечи Трояни, минула лета Ярославля...», «На седьмом веце Трояни пръжее Всеславъ жребій о девицю, себе любу». Під «девицей» мається на увазі київський стіл, зайнятий Всеславом Полоцьким 1068 р. в результаті повстання киян проти Ізяслава. Якщо «на седьмом веце Трояни» розуміти буквально, то сім віків, відрахованих від цієї прив’язки, перенесуть нас до початку «віків Трояні». Це — «время Бусово», часи боротьби антів із готами і панування гунів на теренах Європи. Це — і часи спорудження частини Змійових валів. Щодо назви «Троянь» (чи «Троян»), то в давньоруському апокрифі ХII ст. «Хождение Богородицы по мукам» Троян посідає чільне місце в списку поганських богів. Можливо, в IV ст. цей бог, котрий, як припускають, був заступником, оборонцем Руської землі, очолив язичницький пантеон. Чи, що ймовірніше, його іменем названо племінний союз слов’ян («земля Трояня»). Цей союз міг існувати як на федеративних, так і на конфедеративних засадах, однак він виявився досить міцним і проіснував тривалий час («вечи Трояни»). Якщо це припущення вірне, то буде правомірним ототожнення «земли Трояни» із об’єднанням антів, які зводили потужні лінії валів для захисту своїх земель. Найпотужніша система валів пролягала колишніми древлянськими землями, що дало підставу декому з дослідників назвати їх Великою Древлянською стіною. На територіях, заселених древлянами та дулібами, й могло зосереджуватися ядро антського союзу. Адже завдяки географічним чинникам — лісам, лісостепам та мережі річок, яких уникали кочові орди, віддаленості в порівнянні з Лівобережжям від Великого степу — тут створювалися більш сприятливі умови для стабільного поступального розвитку населення. З «Повісті временних літ» відомо, що в Х ст. у древлянській землі була власна князівська династія. «Ниши князи добри суть иже роспасли суть Деревьскую землю» — говорили древлянські посли княгині Ользі. І до часів Володимира Святославовича древляни чинили впертий опір варязькій експансії. Чи випадкова співзвучність назв «землі трояни» і Траянових валів на Поділлі? Відомо, що наприкінці I ст. н. е. римський імператор Траян завоював суміжну із землями слов’ян Дакію. Звідси — припущення про римське походження Траянових валів. Однак, як зазначає М.С.Грушевський, «римський початок сих валів все ще гіпотетичний, і зв’язки їх з якоюсь системою римських укріплень досі не виявлені». На відсутність доказів римського походження валів указує і Т.Момзен. За раннього середньовіччя потужні оборонні лінії, дублюючи одна одну, охоплювали з півдня землі слов’ян, надійно захищали їх від вторгнень кочовиків. За 10 кілометрів від валу між селами Круглик та Ходосівка пролягала така ж давня Стугнинська (р. Стугна) оборонна лінія, а далі на південь — ще одна, по річці Рось. Під їхнім прикриттям зводили літописні городи — «богатирські застави» — князі Володимир та Ярослав. Хронологічні рамки спорудження Змійових валів майже стикуються з літописними часами Древньої Русі, що свідчить про безперервність та наступність історичних процесів на теренах східнослов’янських земель протягом I тисячоліття н. е. Своїм існуванням ця система древніх валів ще раз переконливо спростовує теорії про виникнення держави східних слов’ян лише після «призвання варязьких князів» на Русь
Категория: История | Добавил: Радомира (07.12.2009)
Просмотров: 753 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: