Четверг
21.09.2017
04:25



























Четверг
21.09.2017
04:25



Авторизация

Категории раздела
Обряды [13]
Заговоры [2]
Травник [5]
Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Поддерживаете ли Вы самоуправление с Копным Правом?
Всего ответов: 69
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0






















Каталог статей

Главная » Статьи » Обрядник » Обряды

продовження

обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях та оденьках, де і працювали, і розважалися.

Траплялося, дівчина не встигала приготувати собі П. У такому разі народні звичаї передбачали спеціальні передвесільні дії — торочини, на які приходили подруги нареченої.

Завершували готувати П. у передостанній день весілля. Після обряду пов'язування молодих його урочисто везли до нареченого. Скриню супроводжували брати й свахи, які дорогою показували П. гостям та односельцям — виймали із скрині гарні речі. Однак П. мав продемонструвати не стільки достаток молодої та її рідних, скільки її працелюбність. Якщо він характеризував дівчину як добру майстриню, її почет зустрічали хлібом-сіллю, співали величальної.

Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім'ї — вони, як правило, працювали у господарстві. Причому до цієї праці їх залучали досить рано — з 12—13 років. Адже молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно — своєрідний викуп, вартість якого або дорівнювала П., або навіть перебільшувала його.

Хоча з часом розмір П. та вартість віна зазнавали змін, сам принцип підготовки молодих до матеріального забезпечення сім'ї зал й гнався одним із найважливіших.

Комора — цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин: перша включала обряд перевдягання молодої, чипчини, вивід її до гостей, власне К., демонстрацію цнотливості (перезву); друга — приєднання невістки до родини чоловіка, розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого. Подекуди завершальний весільний обряд мав назву пропій або придана (переважно в районах з російським населенням).

Наступного ранку дотримувалися ряду обрядів, в основі яких лежала віра людей в особливу силу молодої. В їх числі митвини — ходіння молодої по воду, вмивання та скроплення всіх оточуючих; биття каші — ритуальне приготування каші, її "продаж" гостям та обсівання нею двору й худоби.

Колачини (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини) — обряд післявесільного циклу, спрямований на зміцнення зв'язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Відбувалися К., як правило, через місяць після весілля у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчими родичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками.

Серед українців Карпат був поширений обряд міни — відвідування молодими батьків дружини. Під час гостини тесть віддавав зятю те, що обіцяв (мінив) йому, коли укладали шлюбну угоду.

Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкування молодих з родичами та свояками: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина — відвідування молодою своїх батьків; пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.

Поховальна обрядовість — система дій, спрямованих на допомогу родині небіжчика в його похороні, шанування померлого та прилучення до культу предків. Смерть завжди сприймалася людьми як велике горе, і в той же час вони розуміли її неминучість: Якби не вмирали, то б під небо підпирали. Ставлення до смерті було неоднозначним, відбиваючись і на характері поховальних обрядів.

Згідно із народними світоглядними уявленнями людина мала три субстанції: тіло, душу та дух. Смерть означала відторгнення од тіла як душі, так і духу. Але якщо душа покидала тіло назавжди, то дух нібито міг повернутися до тіла, що вважалося неприродним.

Виходячи з цього визначалися усі дії ритуалу поховання померлого. Вони насамперед були спрямовані як на забезпечення успішного переходу душі небіжчика у світ предків, так і на охорону живих від шкідливого впливу духу мерця. Звідси всю П. о. можна поділити на дві основні частини: похорон і поминки.

Похорон — система обрядових дій та ритуальних норм поведінки, пов'язаних зі сповіщенням про смерть, підготовкою небіжчика до П., власне похованням, прощанням із покійним.

Коли вмирала людина, про це сповіщали всіх родичів та односельців. З цією метою на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки чи перемітки. Серед українців Карпат було прийнято розкладати перед хатою покійного велике вогнище, гуцули ж в такому випадку сурмили у трембіти.

Небіжчиків готували до поховання за усталеними звичаями. Їх обмивали і наряджали у новий одяг: літніх — у переважно темних кольорів (бойки, навпаки, вбирали покійного у біле шмаття, а гуцули завивали у біле полотно), молодих дівчат — у спідниці синього, зеленого та жовтого кольорів, які в народі вважалися жалобними. З жінок знімали усі прикраси, пов'язували хусткою або вдягали намітку. Чоловіків ховали без головних уборів, але клали у труну шапку чи капелюха.

Прощатися з небіжчиком приходили всі односельці, клали йому на груди гроші, молилися, а потім віталися з ріднею. Було прийнято вітатися не традиційним "Добридень", а спеціальною формою: "Здорові будьте". В гуцульських селах до хати померлого сходилися зі свічками, влаштовуючи там моління, а молодь неподалік влаштовувала ігри, щоб розігнати тугу в домі.

Небіжчика було прийнято одспівати. Перед тим як священик мав прийти по тіло, по кутках хати навхрест клали по колачу зі свічками. Колачик клали за пазуху також і покійнику, додаючи туди трохи грошей, щоб міг перевезти на той світ. Після виголошення "вічної пам'яті" свічки гасили.

На кладовище небіжчика супроводжувала похоронна процесія: попереду несли хрест, за ним несли домовину, а далі йшли родичі та односельці. У давніші часи перед домовиною несли миску з коливом, а позаду вели худобу. Перед тим як опускати труну в могилу, родичі оплакували небіжчика або, як то прийнято у гуцулів, сурмили у трембіти. У могилу кидали три грудки землі та гроші. Закінчувався П. тим, що біля могили покійника з'їдали коливо на знак згуртування усіх живих.

Похорон неодружених відзначався в українців певною своєрідністю. Вона проявлялася у багатьох компонентах обрядовості. На знак того, що померла молода людина, біля її тіла встановлювали деревце. Вбирали неодружених померлих у весільний одяг. Молоду дівчину, наприклад, ховали у вінку зі стрічками або фаті, на руку одягали перстень з воску, до руки прив'язували весільного рушника, волосся розплітали. Неодруженого хлопця так само прибирали у весільний одяг з усіма атрибутами: квітками, рушниками, червоними хустками.

Під час П. н. виконувалися деякі суто весільні звичаї та обряди: обирали весільний поїзд, запрошували бояр та дружок. Померлого хлопця чи дівчину називали князем чи княгинею. Більше того, їм обирали князя або княгиню з числа живих, котрі деякий час грали ці ролі. На могилі дівчини обов'язково закопували весільне деревце.

Проща — один із найдавніших поховальних обрядів, що зберігається серед українців Карпат. Він виконується перед тим як несли покійника на цвинтар. Перед домовиною, яку ставили на подвір'ї, усі ставали на коліна, прихиляючи голову до віка труни. Священик від

імені померлого прощався з рідними та близькими — виголошував П. Після цього сім'я покійного роздавала поману — пам'ятку про померлого: сердак, пояс, сорочку, перемітку. По закінченні П. на користь усіх присутніх жертвували біле теля, лоша, ягня, а після поховання робили поману у церкві.

За усталеними звичаями труну з покійним до могили несуть родичі та близькі, яким перев'язують руку білою хустиною. За давніших часів небіжчика везли на цвинтар саньми, запряженими волами. Попереду цієї процесії їхав на коні священик. Ця традиція локально побутувала ще на початку нашого століття.

Поминки — звичай вшанування померлого та культу предків. Поминали покійника одразу ж після похорону, а також на дев'ятий (дев'ятини) та сороковий (сороковини) дні і через рік (роковини). Крім того, щороку через тиждень після Великодня (на Поділлі — на Зелені свята) влаштовували громадські колективні П. — проводи (гробки) в пам'ять усіх померлих предків. І сьогодні люди сім'ями йдуть до кладовищ — прибирають могили, влаштовують ритуальне пригощання, залишають страви, квіти та стеблини "татарського зілля", яким здавна квітчали не тільки могили, а й власну оселю у клечану суботу.

Одразу після похорону в домі померлого робили поминальний обід з обов'язковим ритуальним блюдом — коливом. У гуцулів було прийнято робити обід ще до похорону, коли небіжчик лежав у хаті. На стіл ставили пироги, бринзу, м'ясо, а поверх усього колачі. Запалювали свічки, священик виголошував "вічну пам'ять", після чого свічки гасили, а всім присутнім роздавали колачі.

На дев'ятий день після смерті також робили поминальний обід у хаті померлого, а до церкви несли дев'ятину — сир, масло, бринзу, горох. Звичай зобов'язував рідних померлого протягом шести тижнів приносити щонеділі до церкви колачі за душу померлого, а через три місяці і півроку класти на могилу ритуальну страву.

Категория: Обряды | Добавил: Радомира (31.12.2009)
Просмотров: 908 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: