Пятница
29.03.2024
11:46



























Пятница
29.03.2024
11:46



Авторизация

Категории раздела
Народное творчество [1]
Стихи, поэмы, прозы
История [23]
Легенды [15]
Песенник [10]
Обрядник [20]
Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Поддерживаете ли Вы самоуправление с Копным Правом?
Всего ответов: 74
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0






















Каталог статей

Главная » Статьи » Легенды

Віща наука (продовження)

Рипіли вози, бо все в них було дерев'яне, без жодного цвяха зроблене. Ступали помалу воли, бо їм нікуди поспішати. Гарцювала ззаду дружина, по-соколиному роззираючись навдокруг. Кілька вершників їхало попереду, звідуючи, чи немає де засідки і чи не чатує на них ворог та розбійник. Світило сонце, небо стояло над лісом високе й чисте і так сяяло, що більше світла наливалося на землю від того неба, як від сонця. Саме ж сонце стрибало по верхах дерев і часом пропадало. Сині тіні простягалися по землі, прозорі, ніжні, як напіввидимі тіла.

— День який чудовий випав, — сказав один із купців.

— На погоду ще від учора заходило, — мовив другий.

Третій приклав до рота глечика з водою й напився. Співали пташки. Хлопець прислухався і раптом збагнув: розуміє їхню мову. Одна оповідала про шуліку, котрий учора на неї напав, оповідачка врятувалася, а її подруга потрапила шуляці в пазурі. Пташка розказувала, як треба ховатися й рятуватися, а вози рипіли й рипіли, воли тюпали та й тюпали.

— Може, розстелимо хутра на возах, — сказав старший купець, — хай вивітріють на сонці.

— А чого ж, — сказав той, що воду пив, — хай вивітріють.

Вони позіскакували з возів і, не зупиняючи їх, почали розстеляти шкури. Світило сонце і пташки співали, але вже не ті — інші.

— Глянь-но на цих дурних, — сказала одна пташка, — шкури розстеляють.

— Ха-ха, — мовила друга. — Невже не знають нічого?

— Справді то ті дурні шкури розложили? — дзенькнула третя.

— Ото дурні. Зараз буде дощ і їхні шкури намочить.

— Великий дощ насувається.

— Дощ, дощ! — крикнула ще одна пташка. — Зараз буде великий дощ. Не дощ, а буря!

— А вони не тямлять, що ми кажемо?

— Хіба дурні можуть тямити? і

— Той хлопець нас слухає.

— Він їм не скаже нічого.

— А коли скаже?

— Біди собі напитає.

— Той, що розуміє нашу мову, мусить знати про це.

— Дощ, дощ! — крикнула ще одна пташка. — Зараз буде великий дощ. Не дощ, а буря!

На ту мову почервонів хлопець, розумів-таки пташину мову, але не відав, яка біда його чекає. Зирнув на небо: ясне воно було, зирнув на сонце — сміялося, аж боляче очам зробилося.

— Така вже погода добра, — сказав один із купців. — Це я її вгадав, пам'ятаєте...

— А я вам скажу інакше, — мовив хлопець. — Збирайте свої шкури і шукайте затишку, бо великий дощ надходить.

Вони зирнули на нього здивовано.

— А ти звідки знаєш?- спитав той, що погоду вгадував.

— Угадав, як ви.

— Ще малий для такого діла, — мовив купець. — Стули губу та мовчи.

— Ми тебе для прислуги найняли, а не для вгадування. Чи ж ти вчений? Хлопець мовчав: не міг оповісти про своє вчення — і дід застерігав, і птахи.

— А може, він і справді щось відає?— мовив той, що воду пив.

— Що воно, таке мале, відати може? — сказав старший.

— Наймили ми якогось дурного, — усміхнувся той, що погоду вгадував. — Тут така погода, а він ляпає про дощ.

На те хлопець ще більше почервонів, аж сам здивувався.

— Господинове, — сказав, — послухайте мя вдень, а по тому будете слухати й під вечір і на ніч.

Сказав це так дивно, крізь зуби — аж насупився, — розсердився на них.

— Я його послухаю, — мовив той, що воду пив. Зіскочив з воза й пішов до свого, де погонич сидів.

— Оце б я хлопця слухався, — буркнув старший купець, накладаючи на лице шапку.

— Я ще вчора погоду вгадав, — самовпевнено прорік другий і так позіхнув, аж ледве щелепи йому не заклинило.

— Той хлопець нас розуміє! — зойкнула якась пташка.

— Він їм сказав, він їм сказав, — затьохкала друга.

— І собі біди напитує, — цвікнула третя.

— Ха-ха, напитує... Полетимо й подивимося.

— Дурний той хлопець...

— А ще дурніші купці!

На те слово налетів на ліс вітер, рванув листя з гіллям, зашумів, застрибав, війнув, дихнувши людям в обличчя. Хлопець смикнув головою: небо було чисте і сонце світило. Рипіли вози, а найбільше цей, на якому вони сиділи.

— Збирайте хутра! — крикнув прибігши той, що воду пив. — Вітер зірвався!

— Не кожен вітер дощ приносить, — сказав вгадувач погоди.

Хлопець сидів і мовчав. Дивився у небо, а там уже й хмара з явилася.

— Дивіться, яка хмара! — сказав той, що воду пив.

— Не кожна хмара дощі посилає, — відповів вгадувач погоди. Злива звалилася раптово, ще й доброї хмари не наславши, і поки позбирали хутра, то ті й понамокали. Та й самі були мокрі, позалізали під вози, а вода довкола стала зеленою стіною.

— З чого ти здогадався, що дощ піде? — спитав у хлопця старший купець.

— Роси вранці не було, — відказав хлопець.

— Роса була, — мовив вгадувач погоди. — Усі бачили.

— Ти, часом, не з тих, що лихо насилають? — спитав погрозливо старший.

— Я вас про дощ попередив, — прорік хлопець. — А міг і промовчати, щоб не кпили із мене.

— Це він правду сказав, — озвався той, що хлопця послухав. — Мої хутра сухі.

— А може, й про росу вранці правду сказав, — підступно всміхнувся вгадувач погоди. — Не було вранці роси, — буркнув хлопець. — Ти в нас дивися, — похмуро мовив старший. — Не знаємо, хто ти і звідки, чи з доброю душею чи лихою. Ти нам дивися!.. Вони поїхали далі, бо дощ урвався так само раптово, як і почався. Знову світило сонце й небо сяяло. Рипіли вози й помаленьку трюхикали воли. - Боюся, що ти нам нещастя приноситимеш, — сказав хлопцеві старший купець. Малий сидів на возі й мовчав. Одежа на ньому була мокра, він змерз і цокотів зубами. — Чого мовчиш?— визвірився вгадувач погоди.

— Коли б мене послухали, — сказав, цокотячи зубами, хлопець, — то й шкури були б сухі та й ми.

— Ми тебе підібрали, як пса блудящого, — сказав старший. — Не знаємо ні роду твого, ні племені. Може, ти чорнобожич?

— Я не чорнобожич, — сказав хлопець, цокочучи зубами. — Я вам службу служу.

— Дурні ви обоє, — сказав той, що воду пив. — Я ж повірив його слову. В цього хлопця якась сила є.

— Може, і є, — сказав вгадувач погоди. — Але я думаю інако: це він нам таке зумисно зробив. Прив’яжімо його до дерева й позбудемося біди. Хай його звірі з’їдять.

— Не до вподоби ти, хлопче, й мені, — сказав старший купець. — Одне скажу: покинь своє, бо лихо не на нас, а на тебе впаде.

— Гаразд, — сказав хлопець покірливо. Він уже не цокотів зубами, але синій був. — Більше вас не попереджатиму.

— А мене попереджай, — доброзичливо озвався той, що воду пив. — Я тебе послухаю. (далі буде)

Категория: Легенды | Добавил: Радомира (27.04.2010)
Просмотров: 1312 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: