Пятница
22.09.2017
05:38



























Пятница
22.09.2017
05:38



Авторизация

Категории раздела
Народное творчество [1]
Стихи, поэмы, прозы
Книги [0]
История [23]
Легенды [15]
Песенник [10]
Обрядник [20]
Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Поддерживаете ли Вы самоуправление с Копным Правом?
Всего ответов: 69
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0






















Каталог статей

Главная » Статьи » Легенды

Віща наука (продовження)

Сонце сміялося з неба. Зелень навдокруг світилася, але скрізь стояли мокрі дерева, валялося зірване листя, відламані гілки. Вода плюскала під ратицями волів і лопотіла під колесами. Хлопець скорчився на возі, змалів, став ще мізерніший, тільки очі дивилися смутно-невесело. Тільки губи ворушилися, а це промовляв він подумки те, що говорили навколо птахи.

Цілий місяць спокійно вони мандрували, а тоді сталася друга із ними приключка. їхав хлопець на возі і слухав птахів. Слухав, і поступово тривога почала його опановувати, адже оповіли птахи чудне.

— Це той хлопець, що нам про нього казали.

— Еге ж, дурний хлопець, що насилає собі біду.

— Летімо за ним.

— Цих купців розбійники чекають, уже й засідку в лісі зробили.

— Цить, бо той хлопець їм розкаже.

— Побоїться, бо це йому боком вилізе.

— Коли б ці купці знали, то на інший шлях звернули б.

— Розбійників більша сила від їхньої.

— Ой же буде розвага! Ой же сміхота!

— А що тобі, хлопче, — сказав той, що воду пив. Смутний та невеселий зробився.

— Господине, —відповів той. — Може, я вам щось скажу.

— Га? — повернувся до нього старший. — Знову щось. у голову проїлося?

— Я хочу тільки вам сказати, — мовив хлопець. — Вам, дядьку, бо ви мене слухаєте.

— Кажи, хлопче, кажи, — винив із глека води той.

— Давайте зійдемо з воза, щоб інші господинове не гнівалися. Вони мені заборонили вгадувати.

— Біда нам із цим хлопцем! — сказав угадувач погоди. —— Ось перетягну я тобі по спиняці бичем.

— Та я ж мовчу, — сказав хлопець. — Тільки одному з вас хочу сказати.

— Що там знову сталося?

— Ще нічо. Але статися може...

— Знову він нам голови морочить!

— От я його зараз! — сказав угадувач погоди і замахнувся на хлопця. Той миттю скотився з воза і відбіг з дороги. Зіскочив і той, що воду пив, а віз пори-потів собі далі.

— Кажи!

— Біда нас чекає, господине.

— Знову дощ?

— Біда більша. Попереду розбійники шлях нам заступили.

— Звідки знаєш?

— Сумно мені стало. Заплющив очі й побачив розбійників, що в засідці сидять і на вас чигають.

— З нами озброєна дружина. Уже проїхали вози, а за ними цокотіла на конях дружина.

— Чуєте? — сказав їм купець. — Хлопець вістить: розбійники на нас засіли.

— Звідкіля він знає? — усміхнувся вусатий дружинник.

— Каже: очі заплющив і побачив.

Їх більше за нас! — крикнув хлопець. — І вони узброєні.

Вози тим часом спинилися: до них ступали старший купець і вгадувач погоди.

— Що він там верзе? — спитав старший.

— Каже: розбійники засіли.

— Зверніте з дороги, — сказав хлопець, був він блідий, як стіна.

Годі звів руку з бичем вгадувач погоди і раптом уперіщив малого через плечі. Хлопець заверещав і впав на дорогу.

— Я далі не поїду, — сказав той, що воду пив.

— Отямся, чоловіче, — мовив старший. — Із-за цього навісного хлопця нам спілку свою розривати? З нами озброєна дружина.

Хлопець сів у пилюці, по його обличчі покотилися сльози.

— Я вам правду сказав, бо на службі у вас. Не хочу. щоб ви гинули.

— Ось я йому зараз ще вріжу! — кинувся вгадувач погоди.

— Не чіпайте мене, господине!— зойкнув тонко хлопець. — Не чіпайте, бо рука вам усохне!

Купець трохи злякався: рука його з бичем опустилася.

— Це якийсь чорний хлопець, — пробурмотів він. — Він нам біду приносить.

— Він нас попереджає, — сказав той, що воду пив.

— Це ще хтозна, — криво посміхнувся вгадувач погоди. — Коли звернемо з дороги на інший шлях, як довідаємося, що на нас хотіли напасти?

— Оборонимося, — сказав вусатий дружинник. — Знаєш, де вони засіли?

— Десь попереду, — сказав хлопець.

— Та ж не позаду! Коли вмієш вгадувати, скажи де. Тоді хлопець звівся, і обличчя його споважніло.

— Тихо станьте, господинове, — сказав він. — Послухати хочу.

Тоді заіржав кінь під дружинником, а йому відповів другий.

— Цей хлопець про небезпеку вістить, — мовив кінь.

— Я чую людський дух, — відказав другий.

— Він їм сказав, він їм сказав, — дзенькнула пташка.

— А вони йому повірили? — спитала друга.

— Біду собі напитує, біду!— тьохнула третя.

— Ні, він стережеться, — квікнула четверта. — Бреше їм, що очі заплющив і побачив.

— Еге, коли б правду сказав, тут йому й смерть.

— Стережеться, стережеться, — застрекотала сорока. — Але прийде час і не встережеться. Дуже вже язикатий цей хлопець.

— Краще б мовчав та себе рятував!

— Шкода, що ті розбійники не нападуть на них зненацька.

— Вони ще там?

— Еге ж, там. Вже й недалеко.

— Там, де дуб, там, де дуб! — тьохнув соловейко.

— Цить! Він же їм розкаже.

— Ти квачка-язикачка! Не будеш тримати язика — заклюємо! — обурилася сойка.

— Вибачте мені, вибачте мені, — злякався соловейко.

— Я теж почув людський дух, — заіржав третій кінь.

— І я чую. Хлопець скаже їм чи ні?—обізвався четвертий.

— Коні почали непокоїтися, — сказав той, що воду пив. — Завертаймо і поїдемо тією дорогою, що проминули. Ти щось почув, хлопче?

— Там попереду має бути дуб, — сказав хлопець. — Отам вони й засілися.

— Як ти це почув?

— Заплющив очі й побачив.

— Ти не заплющував очей, — зло сказав угадувач погоди. — Я за тобою весь час стежив...

— Заплющив очі тоді, коли господин за мною не стежив, — мовив хлопець.

— Що робитимемо, громадо? — спитав старший.

— Повернімося на бічний шлях, — запропонував той, що воду пив.

— А коли він нас дурить? — спитав угадувач погоди. — На манівцях вози поламаємо.

— То справді погана дорога, я її знаю, — сказав старший. — Що виповість дружина?

Дружинники з’їхалися в коло, а за мить роз’їхалися.

— Ми готові битися, — блиснув зубами вусатий вояк. — Нападемо перші.

— Сили в нас досить, — додав другий дружинник. Перші напали на розбійників таки вони. Зашуміли шаблі, свиснули стріли, і перш ніж розбійники опам’яталися, кілька з них лягло в траву. Але тих і справді було багато — вони пустили стріли і від себе. Заіржали коні, закричали люди, розбивалася криця, літали списи, гули тятиви, фухкали стріли; сонце стояло над ними й пекло-припікало; заревли воли, замоталися людські тіла, кілька бійців сплелося у відчайдушній боротьбі, падали вбиті, стогнали поранені, порох покривав лиця, бо коні зняли його цілі хмари; чувся тупіт, скрегіт зубів, прокльони, лайки, відчайдушні вигуки. Зрештою, не витримали розбійники, скочили на коней і подалися у глибину лісу, гикаючи і свистячи. Тоді поволі почала спадати курява, і дружина зібралася до возів, котрі стояли розвернуті на дорозі і біля яких засіли узброєні купці та хлопець.

Не знайшли поміж себе вусатого, не знайшли й інших кількох, а кількох поранених поклали на вози. Зрештою, розшукали й поклали на вози й убитих — стало воїнів удвоє менше. Всі були збуджені й розгарячілі, блискали зубами й оповідали про бійку. Лише хлопець мовчав, сидів на возі маленький і сумний, не дивився ні на кого, бо його й цього разу не послухали, бо він тут, серед цих людей, був ні для чого. Тихі сльози капотіли йому з очей, він хлипав, як дитина, бо й був він ще дитина, а дрібним його тілом пробігали вряди-годи дрижаки.

— Ти сказав правду, — мовив старший купець хлопцю й плеснув його по плечі. — Чого ж рюмсаєш?

— Бо ви мене не послухали, — відповів хлопець. — Я хотів усіх вас оберегти.

— Не послухали, бо ще невідомо, чи не ти цих розбійників на нас наслав, — буркнув угадувач погоди.

І знову цілий місяць вони мандрували, тоді сталася з ними й третя приключка .

(далі буде)

Категория: Легенды | Добавил: Радомира (05.05.2010)
Просмотров: 703 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: