Среда
20.09.2017
03:05



Авторизация

Поиск
загробный мир книга Соболев Велесов Круг поселение Дикое поле обряд Купало фото Михаил Нечай мольфар Славяне община десятник дружина князь копное право род сотник староста 1984 авиация контроль россия слежение божественная девочка Женщина обычаи традиции археология захоронение новгород АЧС Россельхознадзор свиньи стерильная зона украина чума Донецк арест взятка гривна евро иван пащенко крупная сумма Пащенко Суд чиновник арии Аркаим АРКОНА бус вера Летопись пирамиды руны Русколань дождь жара засуха урожай донбасс Дух легенда поверье рудник существо Уголь шахта шубин весна заклички заклички весны масленица масялна обряды язычество
Онлайн
Наш опрос
Клуб народной традиции - что бы Вы хотели?
Всего ответов: 155
Календарь
Праздники славян
Други
Дарисвет
Славянская Библиотека :: Славянское Язычество: славянская культура; искусства и ремёсла, РОДные боги, духи и существа, книги, музыка различных стилей, видео, клипы, календарь, традиционные славянские праздники, Вече.

Рейтинг Славянских Сайтов

Статистика





















[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Модератор форума: Светолик, Beloslav 
Форум » Славянство, Родная вера, традиция » Язычество в наши дни » Синьої гори Господиня.
Синьої гори Господиня.
РадомираДата: Понедельник, 12.04.2010, 13:21 | Сообщение # 1
Обавница
Группа: Администраторы
Сообщений: 199
Награды: 0
Репутация: 5
Статус: Offline
Продовжуємо тему щодо відвідування Місць Сили. Свої враження виклали Дана Богданова та Лада Солнцева, Центр гармонійного розвитку людини «Діти Сонця», м. Бердянськ. Статтю надіслав добродій Любомудр

Хто не знає казку Павла Бажова «Мідної гори Господиня»! Але ж і нам нещодавно пощастило опинитися в казковій реальності та познайомитися з Господинею іншої гори - Синьої.
Кажуть, земля чутками сповнена. Ось і до нас - бердянських йогів та рідновірів - давно вже приходила інформація про Синю гору, як про надзвичайне, сакральне, святе місце, яке шанувалося нашими пращурами. Наприкінці жовтня 2009 року з компанією однодумців ми вирішили з'їздити туди і самим переконатися, що це за дивовижне місце. Готувалися довго і старанно, налаштовуючись на необхідний для подібного експерименту лад. Треба сказати, що поїздка декілька разів зривалася: погода, транспорт, склад групи, настрій і бажання самих учасників - все треба було врахувати, передбачити. І ось, день призначений, команда в зборі, всі в передчутті дива...
Місцевість, яку ми зібралися вивчати, розташована в 70 км від Бердянська (Запорізька область) на Приазовській височині, що на стику трьох районів - Куйбишевського, Пологівського та Чернігівського. Гора - не гора, швидше високий пагорб, але з урахуванням нашої рівнинної місцевості 307 м над рівнем моря виглядає досить переконливо. Пам'ятаючи про стародавній звичай нагороджувати того, хто першим побачить з корабля суходіл, керівник нашої маленької дослідницької групи Любомудр Пархоменко призначив символічний солодкий приз тому, хто першим побачить з вікна автомобіля Синю гору. Звичайно ж, приз не залежався і швидко знайшов свого пильного героя, який в усі очі виглядав кінцевий пункт призначення нашої експедиції. Але вже за декілька кілометрів до цього місця кожен з нас зміг самостійно відчути щось незвичайне, загадкове в душі, натхнення, приплив енергії - явні ознаки наближення до «місця сили». Здалеку гора дійсно має синюватий відтінок, дуже красиво.
Залишивши транспорт у підніжжя, ми почали повільне сходження, в думках вітаючи мешканців Синьої гори, висловлюючи намір познайомитися, налагодити контакт, подружитися, дізнатися для себе щось нове, досі невідоме. Підіймаючись на вершину, ми відчували, що з кожним кроком в душі наростала нез'ясовна всепоглинаюча радість.
На вершині ми розташувалися колом та звернулися до помісного духу Синьої гори. Духовному погляду присутніх відкрилася наступна картина: в центрі гори було розташовано саркофаг, виконаний з половини стовбура величезного дерева і накритий скляною кришкою. Охороняє саркофаг величезний барс. Побачивши нас, він вискалився, піднявся зі свого місця і, бездоганно виконуючи обов'язки охоронця, поволі, з гідністю обійшов ввірений йому об'єкт, багатозначно вказуючи присутнім, хто є хто. Ми намагалися заглянути, що за таємниця прихована в саркофагу, але охоронець всім своїм виглядом тримав нас на безпечній відстані. Барс ще раз поглянув на всю нашу компанію, як би оцінюючи, чи можна нам довіряти, і, повіривши в чистоту наших намірів, почав змітати своїми лапами віковий пил зі скляної кришки саркофага. Виявилось, що там спить жінка - Господиня Синьої гори, хранителька її таємниць. Звір принишкнув: він виконав свою місію і тихо влігся у ніг своєї володарки - тепер настала її черга для спілкування. Велична і граціозна Господиня Синьої гори - ніхто інша, як богиня землі Макоша, - спочатку зустріла нас насторожено. Прокинувшись від сну, вона якийсь час суворим поглядом придивлялася до нас. Незабаром вона зрозуміла, що ми прийшли із миром та добром. Недаремно ж ми почали своє вітання з того, що запалили похідну свічку та листя чебрецю в її честь і лише після цього попросили відкрити нам свої сакральні знання. Погляд Господині Синьої гори став лагіднішим, і вона гостинно посміхнулася. Їй до вподоби прийшовся наш ритуал, здійснений з любов'ю і шанобливістю. Барс спокійно лежав у її ніг. У небі над нами з'явилися добрі обличчя сивих старців - Боги спостерігали за нами. Нам раді, нас прийняли!

 
РадомираДата: Понедельник, 12.04.2010, 13:24 | Сообщение # 2
Обавница
Группа: Администраторы
Сообщений: 199
Награды: 0
Репутация: 5
Статус: Offline
Хранителька таємниць Синьої гори виявила прихильність, відповідаючи на наші питання, даючи поради особистого характеру кожному з присутніх, роз'яснюючи причини наших складних життєвих ситуацій, і була рада поспілкуватися з людьми, що знають і дотримуються природних законів енергоінформаційного обміну, вміють поводитися з істотами тонкого світу.
Потім ми з цікавістю почали досліджувати гору та її схили, кожного разу знаходячи щось нове. Практикуючи методи біолокації та використовуючи для цієї мети маятник, ми виявили місця з різною енергетикою: з висхідними та низхідними потоками. Нашу увагу дуже привернула кам'яна плита, що на південному схилі. Маятник обертався за годинниковою стрілкою, чітко вказуючи на сприятливу місцину. Провівши медитацію в центрі кам'яної плити, яка немов острівець безпеки височіла над по верхньою схила, дивуючи своїми горизонтальними ступенями, ми зрозуміли, що не помилилися у виборі місця: у самий центр вказаної плити з неба впала маленька янтарна слізка одного з божеств, яке з цікавістю спостерігало за нашими дослідженнями. Ми розцінили це як підтвердження наших думок - місце чудове!
Трохи на схід від плити розкинулися грядою чорні камені. Маятник вказував на присутність негативних енергій, та і на душі стан змінився: стало якось ніяково, тривожно, неприємно, нервово запульсували нижні чакри. Довго тут знаходитися не хотілося, та і не можна було - це плита Недолі - дочки богині Макоши. Скинувши свій негатив, віддавши його Недолі, ми поспішили покинути чорні камені.
На західному схилі гори нашим очам відкрився величезний кам'яний кар'єр. Мабуть, його давно почали розробляти, оскільки схили кар'єру вже поросли деревами. Наскільки високою й широкою виявилася Синя гора, приблизно настільки ж глибоким та широкий виглядав той кар'єр – він, немов віддзеркалення гори, повторював її контури та служив прикладом закону «що вгорі, то і внизу». Добре було б колись наступного разу оглядіти Синю гору, опинившись на самісінькому дні кар'єру. Мабуть, вона виявиться ще масштабнішою та величнішою! Схил із заходу більш пологий і практично не кам'янистий. Знаходитися тут було приємно, дуже чутливими виявилися Маніпура й Анахата (пупова та серцева чакри).
Північний схил гори поводився непривітно. Можливо, в теплу пору року там можна буде знайти бажану прохолоду, але не тепер - на дворі кінець жовтня - і холодний вітер безжально погнав нас на південний схил.
Підіймаючись та спускаючись, ми обійшли Синю гору по периметру і все ж таки зійшлися на тому, що за нинішніх погодних умов кращого місця, ніж горизонтальна плита на південному схилі не знайти. З нами, схоже, були «згодні» і місцеві жителі з людського племені, адже ми раз у раз натикалися на сліди, а точніше наслідки їх присутності на Синій горі. Нічого іншого, окрім пікніків з міцними напоями, Господиня Синьою гори вже давненько не бачила. Тому, швидше за все, і була вона насторожі, коли побачила нашу компанію… Тому, мабуть, і зраділа, що компанія виявилася не просто розважально-туристичною, які зазвичай тут бувають…
Ми розчистили майданчик на південній плиті, назбирали хмизу, в надії розпалити вогнище, не дивлячись на сильний вітер. З цього місця не хотілося йти. Душа поступово наповнювалася спокоєм і благодаттю, а тіло - цілющою природною енергією - енергією здоров'я, творчості. Чергова медитація, і Господиня Синьою гори розкриває нову таємницю - місце, на якому ми вирішили розвести вогнище, вибране дуже вдало, адже це плита Долі - ще однієї доньки богині Макоши. Дивовижне милостиве місце! Богиня Доля в силах змінити на краще долю людини, яка щиро попросить її про це, якщо, звичайно ж, ця людина виявиться гідною божественних дарів. Сумнівів, де ж розпалювати вогнище, більше не залишилося, і ми взялися за справу. Вогонь так весело злетів в небо, що щастю не було межі. Душі наші раділи та світлішали, серця билися в унісон, усвідомлюючи урочистість моменту, а на очі наверталися сльози…
 
РадомираДата: Понедельник, 12.04.2010, 13:24 | Сообщение # 3
Обавница
Группа: Администраторы
Сообщений: 199
Награды: 0
Репутация: 5
Статус: Offline
Господиня Синьої гори вказала нам на те, що справжнє вогнище не завадило б розвести із самого початку, як тільки ми прийшли, адже цей стародавній ритуал до серця всім духовним істотам. Це і є вираз пошани та поваги до них, а також найпростіший та найприродніший спосіб виходу на їх частоту.
Ми провели на Синій горі декілька годин, але час пролетів непомітно, незважаючи на холод. Нам зовсім не хотілося повертатися. Сонце стояло в зеніті, вогонь горів яскраво і весело, вітер, здавалося, вщух. Ми відчували, що потрапили на справжнє свято, дуже хотілося затриматися якнайдовше. В душі у кожного було відчуття, немов доторкнувся до чогось рідного і дуже близького, і воно тримає, не відпускає. Заради таких хвилин варто жити!
На прощання ми подякували Господарці Синьої гори за гостинність та доброзичливість. Залишали ми Синю гору з відчуттям глибокого задоволення - піднесені й просвітлені. Стільки всього цікавого дізналися! А скільки ще належить дізнатися! Ось хоч би, куди, наприклад, вказує веселка, яка з'явилася нам в заключній медитації? Одним кінцем вона стояла на Синій горі, а другим йшла кудись у бік Бердянська. Можливо, у цієї гори є сестра або брат десь неподалік, і нам ще належить їх знайти? А може бути, вона нагадала нам про казкові простори під селом Миколаївка - улюблене місце спілкування із природою бердянських йогів та рідновірів - підказуючи тим самим, що сама вона заслуговує на не меншу увагу. Але це вже зовсім інша історія…
Відтепер, згадуючи Господиню – хранительку таємниць Синьої гори - кожен з нас відчуває, як на серці в ту ж саму мить теплішає, а душа наповнюється світлом. Казка стала реальністю!
Після таких поїздок до місць сили відчуваєш себе абсолютно іншою людиною: з душі зникає бруд, негатив, роздратування, образи, хвороби; прокидаються творчі, розвиваються екстрасенсорні здібності; люди на очах молодшають, відновлюючи душевний спокій, рівновагу та здоров'я. Можливість доторкнутися до духовних таємниць природи дарує надію на нові зустрічі.
Виходить, правду описав казкар Бажов в своїх творах: наші пращури мали величезний досвід і практику спілкування з тонким світом, а нам слід цьому повчитися заради свого духовного розвитку.
 
Форум » Славянство, Родная вера, традиция » Язычество в наши дни » Синьої гори Господиня.
Страница 1 из 11
Поиск: