| Радомира | Дата: Пятница, 20.11.2009, 11:53 | Сообщение # 1 |
 Обавница
Группа: Администраторы
Сообщений: 199
Статус: Offline
| Сорочка є не тільки предметом одягу, естетичним фактором, але й виконує певну магічну функцію. Увесь процес, пов`язаний з виготовленням сорочок, їх одяганням і носінням, супроводжувався цілісною системою чітко визначених дійств і обрядів. До наших днів дійшло повір`я, що зодягнена навиворіт натільна сорочка – вірна ознака того, що її власник зіткнеться з неприємностями, особливо це стосувалось дітей.
Для нареченої було за святий обов`язок подарувати вишиту сорочку своєму судженому. Юнка заздалегідь готувала вишиванку, суворо дотримуючись канонів. При її пошитті користувалися визначеною системою оберегових функцій. Особливо це стосувалось нанесення узорів. Сідаючи за вишивання, дівчина зверталася до святої П`ятнички [Мокоші] – за поміччю, просячи у неї «спору й талану».
Процес вишивання, як правило, супроводжувався наспівами. Вважалося, що вишиванка, виготовлена під мелодійний супровід, принесе її власникові довголіття, щасливу долю й удачливе подружнє життя. Найбільше увага концентрувалася на оздобленні нагрудного розшиву – ці узори мали оберегти власника від «лихого ока» та темних сил. Цій меті слугували й мережки на кінцях рукавів та горловині.
Пацьорки, за допомогою яких стягується комірець, сукали з кольорових вовняних ниток, на яких з обох кінців прилаштовували китички. Вони також виконували обережну функцію (як в чоловічих сорочках, так і в жіночих блузах).
Чітко визначалися дні виготовлення сорочок. Не годилося краяти полотно й шити його в суботу [день Кощного Бога]. Найкращою ж дниною для шиття вважався четвер. За повір`ям, таким виріб довго носитиметься, а його господар, якщо сорочки нікому не позичати, доживе до глибокої старості.
Сорочки були обрядово-святкові та буденні. Коли розпочиналися, наприклад, жнива, то жінки вбирались у спеціально виготовлений одяг: з вибіленого тонкого полотна, з невеликими узорами – білими нитками по сірому тлі чи сірими по білому; поділ був оздоблений карунками. Через спеку працювали в самих сорочках, без спідниць. Деінде так звані жнив`яні вироби готували щороку, а в інших регіонах приберігали попередні. Коли ж ішли вимочувати коноплі, то зодягали товстіші, себто «сірі» сорочки, які не так бруднилися і були теплішими.
Кожна юнка заздалегідь запасалася «вінчальною сорочкою»: на полотні вишивала чимало узорів гладдю чи хрестиком; барвистість мала уберегти молоду «від зурочин». Таку сорочку зберігали протягом усього життя, зодягаючи її лише на великі свята чи урочисті події (коли видавали заміж дочку чи одружували сина). Нерідко іменний виріб переходив у спадок дочкам або внучкам і вважався «найдорожчим приданим». Коли ж дівчина виходила заміж, то мала сама вишити також не менше 10-12 святкових і повсякденних сорочок.
Чимало вірувань було пов`язано із одяганням сорочки. У давні часи новонароджених загортали в старий убір тата, якщо це хлопчик, і в мамин, якщо це дівчина. Коли малюк навчився ходити, то змінювали білизну щосуботи. На Полтавщині вважалося, що зодягати чисту сорочку в неділю вранці – «то для Бога», вдень – «для людей», а по заході Сонця – «на нечистого». Не добре було чинити це в понеділок [Марин день], для жінки – це на смерть чоловіка.
Щоб до дитини не пристав пристріт, на Чернігівщині, виходячи на люди, зодягали сорочки «пазухою назад»; якщо ж хвороба приставала, то, за свідченням П.Чубинського, одяг немовляти спалювали. Од пропасиці, яка тільки-но почалась, хворий скидав надворі сорочку, навершував її якимось важким грузилом та біг, не оглядаючись, до хати, щоб зодягти нову; стару можна було використовувати через день. На Поділлі вірили, що хвороба може перейти від людини до людини, якщо «жінки перуть білизну на одному камені».
А також всім відомий вислів стверджує про оберегову функцію сорочки: «в сорочці народився».
|
| |
| |
