Стрітення (громниця) тлумачаться як "зустріч" Зими з Весною або, якщо не ділити рік на чотири пори, а на дві – Зима б'ється з Літом. Зима з Літом зустрічаються двічі: на Стрітення (2 лютого) і на Введення (21 листопада).

Згідно з народним віруванням Зиму уособлює стара, кістлява, згорблена бабуся, уся в чорному, вилинялому одязі. Зима – це богиня Смерті. Богиня Зими завзято бореться з богинею Весни – молодою гарною дівчиною, що, за давніми уявленнями, вбрана в зелені шати. У неї на голові зелений вінок з первоцвіття, а розпущене волосся спливає плечима аж до пояса. Весна шмагає Зиму розпущеною галузкою.

На Стрітення люди йшли до храму на Службу Божу і несли з собою або купували свічку (після освячення її називали громничною), а також пляшку з водою, яку потім священик разом із свічками кропив свяченою водою.

Кожен з прихожан, хто приносив в храм свічку, робив на ній якийсь знак (шкрябав нігтем, обв'язував кольоровою ниточкою чи позначав якимось іншим знаком, щоб після освячення розпізнати її серед інших).

Застосовували такі свічки-громнички люди при різних випадках, зокрема, коли хтось не міг умерти, в руки йому давали громничку (коли він не міг її втримати, запалювали її за головою).

Коли хтось вибирався в далеку дорогу (на війну чи за океан), коли по селах лютувала якась пошесть – холера чи мор, коли перший раз ішли орати, коли вперше навесні виганяли худобу в поле, – завжди запалювали свічку-громничку. Коли в хаті водилося нещастя – нею обкурювали довкола хату.

Коли навесні налітала велика буря з громом і блискавками (у народі говорили, що б'ють перуни), то селяни, щоб захистити себе, обійстя і худобу від вогняних блискавиць, швидко запалювали свічку-громничку, посвячену в храмі, ставили її перед образами або приліплювали на край сталу і молилися: "Врятуй, Дажбоже Всемогутній, мене від усякого зла". Селяни швидко брали зілля (багнітки, посвячені на квітну неділю і ліщину, якою замаювали вікна й двері на Русаля) з-за образів і кидали у вогонь як жертву Перунові. Вони вірили, що святий дим з торішнього свяченого зілля розганяє хмари.

Разом із свічками-громничками в церкві святили й воду (називали "стрітенською"). Її берегли, бо вважали цілющою, і вживали проти "пристріту" (наврочення), лікували вуха, натирали хворі місця на тілі. Тією водою навесні окроплювали господаря, коли він перший раз ішов орати, її вживали, коли вперше виганяли худобу на поле, щоб її не пристрітили погані очі. Принесеною свяченою водою окроплювали хату (кути), щоб у ній завжди був спокій, а решту залишали на випадок якоїсь недуги. До такої води кидали вуглики проти хвороби (пристріту).