Замовляння
– найпотаємніший шар української (а ширше –слов'янської) культури. Цей пласт національної культури особливий у
багатьох відношеннях. Він захований у надрах фольклору біля самого його серця,
біля самих джерел. Найбільш замкнений для невтаємничених, для профанів та
чужинців. Досі вчені-фольклористи нарікають на те, як важко збирати замовляння
та заклинання, як неохоче інформанти повідомляють шукані тексти й описують дії,
які їх супроводять. Отже, ще й донині - нехай у неясній, "забобонній"
підсвідомості - замовляння оберігаються народною культурою від стороннього
погляду, чи то буде холодно-аналітичний погляд ученого, чи люто-викривальний -
"борця проти пережитків", чи зацікавлений - нашого атеїстичного
сучасника. Так бережуть і охороняють лише святині. Замовляння й були протягом
багатьох століть серцевинною святинею язичницького світогляду та життєвого
укладу.
Замовляння
- це молитвослов язичництва. Природно, формуючись століттями (а в
найглибинніших символах і структурах - тисячоліттями), "молитвослов"
язичництва зазнавав змін. Та все-таки в замовляннях перед нами постає якщо не
найархаічніший, то, принаймні, близький до такого шар язичницької свідомості та
язичницької культури. Той шар, порівняно з яким не лише "побутовий"
ліричний фольклор, не лише героїчний епос, але й сюжети про сотворіння та
благоустрій світу, про язичницькі божества, про засновників роду - набагато
молодші форми пізнання та відтворення світу. У замовляннях ми занурюємось у
першоматерію людської присутності в світі - в те, для чого, мабуть, тільки
поети спромоглись знайти місткі формули, назвавши його
"пра-сутність".
На
те є декілька доказів. Дослідники первісної культури людства показали: що
давніша та чи інша культура (або її етап), то частіше зображуються в ній: звір,
а не людина; жінка, а не чоловік; мертвий, а не живий. У найдальшій
ретроспективі первісна свідомість взагалі більше зосереджується на нелюдському:
йдеться про світ духів і тотемних тварин, про знаки природних сил і стихій.
Власне кажучи, людське не те що не зображується - воно поглинуте
"не-людським", "звіриним", "природним",
"космічним". Воно перебуває всередині цього останнього, злите з ним,
не мислиться поза ним. Критерій відбору (якщо такий раціональний термін тут
доречний) цілком певний: зображується найбільш значиме. А найбільш значиме для
стародавніх людей - це найбільш впливове. Могутнє. Повновладне.
Мертвий
могутніший від живого: духи предків забезпечують добробут родові своїх живих
нащадків, - не навпаки. Звір могутніший від людини: від наявності звіра
залежить існування людини, - не навпаки. Жінка могутніша від чоловіка: вона дає
відродження та примноження життя; роль чоловіка довгий час або не
усвідомлюється зовсім, або вважається супутньою, другорядною. Нарешті, мертвий,
звір, жінка ближчі до природних першопочатків: мертвий - тому що він
"повернувся в землю, ліс, небо (варіанти змінювались); звір або птах -
тому що вони одвічно там живуть; жінка - тому що її біоцикли наочно збігаються
з "місячним", місяцевим космічним ритмом, і тому, що саме вона не
менш наочно носить в собі й "повертає" у світ живих - живе життя,
дитину.
У
замовляннях діє та сама закономірність. До мертвих, до звірів, птахів, рослин,
місяця, до жіночих істот у замовляннях звертаються частіше, ніж до їхніх
антиподів.
Пізніша
християнська або точніше двовірна свідомість пояснить цю особливість по-своєму.
Замовляння - це магія, а магія - це звертання до темних сил, до "нечисті".
Природно, такому звертанню більше личить ніч - час доби, коли такі сили є
панівними.
Насправді
ж це мотивування переставляє місцями причину і наслідок, явища більш ранні - й
пізні.
Аж
ніяк не споконвіку водяники та лісовики, домовики та польові мавки сприймалися
як сила зла, бісівська. У бісовщину ці втілення природних начал, цих володарів
стихій заслало християнство. У глибині язичницького мислення вони ще не
"спеціалізуються" ні на злі, ні на добрі: вони різні, мінливі,
амбівалентні. Можуть допомогти людині, можуть і нашкодити: все залежить від
їхньої прихильності. А вона, в свою чергу, залежить від правильної поведінки
людини в космічному діалозі з "не-людським". Отже, для язичника нема
ніякого резону у приуроченні замовлянь саме до ночі за принципом
"поганого", "небезпечного" часу - а проте саме до ночі вони
все-таки приурочені.
От
декілька прикладів замовлянь, які збереглися в первісному вигляді до нашого
часу.
Ранішні
замовляння молодої дівчини:
"Сонечко,
ясне, красне, освіщаєш гори і долини і високії могили, освіти моє личко, щоб
моє личко було ясне, красне - як сонечко."
Вечірнє
замовляння молодої дівчини:
"Зорі, зірниці, єсть
вас на небі три рідні сестриці, четверта (ім'я дівчини). Ідіть ви, зберіть
красу, покладіть на (ім'я дівчини). Як ви ясні, красні межи зірками, щоби була
така красна межи дівками."