Хто не знає казку Павла Бажова «Мідної гори Господиня»! Але ж і нам нещодавно пощастило опинитися в казковій реальності та познайомитися з Господинею іншої гори - Синьої.
Кажуть, земля чутками сповнена. Ось і до нас - бердянських йогів та рідновірів - давно вже приходила інформація про Синю гору, як про надзвичайне, сакральне, святе місце, яке шанувалося нашими пращурами. Наприкінці жовтня 2009 року з компанією однодумців ми вирішили з'їздити туди і самим переконатися, що це за дивовижне місце. Готувалися довго і старанно, налаштовуючись на необхідний для подібного експерименту лад. Треба сказати, що поїздка декілька разів зривалася: погода, транспорт, склад групи, настрій і бажання самих учасників - все треба було врахувати, передбачити. І ось, день призначений, команда в зборі, всі в передчутті дива...
Місцевість, яку ми зібралися вивчати, розташована в 70 км від Бердянська (Запорізька область) на Приазовській височині, що на стику трьох районів - Куйбишевського, Пологівського та Чернігівського. Гора - не гора, швидше високий пагорб, але з урахуванням нашої рівнинної місцевості 307 м над рівнем моря виглядає досить переконливо. Пам'ятаючи про стародавній звичай нагороджувати того, хто першим побачить з корабля суходіл, керівник нашої маленької дослідницької групи Любомудр Пархоменко призначив символічний солодкий приз тому, хто першим побачить з вікна автомобіля Синю гору. Звичайно ж, приз не залежався і швидко знайшов свого пильного героя, який в усі очі виглядав кінцевий пункт призначення нашої експедиції. Але вже за декілька кілометрів до цього місця кожен з нас зміг самостійно відчути щось незвичайне, загадкове в душі, натхнення, приплив енергії - явні ознаки наближення до «місця сили». Здалеку гора дійсно має синюватий відтінок, дуже красиво.
Залишивши транспорт у підніжжя, ми почали повільне сходження, в думках вітаючи мешканців Синьої гори, висловлюючи намір познайомитися, налагодити контакт, подружитися, дізнатися для себе щось нове, досі невідоме. Підіймаючись на вершину, ми відчували, що з кожним кроком в душі наростала нез'ясовна всепоглинаюча радість.
На вершині ми розташувалися колом та звернулися до помісного духу Синьої гори. Духовному погляду присутніх відкрилася наступна картина: в центрі гори було розташовано саркофаг, виконаний з половини стовбура величезного дерева і накритий скляною кришкою. Охороняє саркофаг величезний барс. Побачивши нас, він вискалився, піднявся зі свого місця і, бездоганно виконуючи обов'язки охоронця, поволі, з гідністю обійшов ввірений йому об'єкт, багатозначно вказуючи присутнім, хто є хто. Ми намагалися заглянути, що за таємниця прихована в саркофагу, але охоронець всім своїм виглядом тримав нас на безпечній відстані. Барс ще раз поглянув на всю нашу компанію, як би оцінюючи, чи можна нам довіряти, і, повіривши в чистоту наших намірів, почав змітати своїми лапами віковий пил зі скляної кришки саркофага. Виявилось, що там спить жінка - Господиня Синьої гори, хранителька її таємниць. Звір принишкнув: він виконав свою місію і тихо влігся у ніг своєї володарки - тепер настала її черга для спілкування. Велична і граціозна Господиня Синьої гори - ніхто інша, як богиня землі Макоша, - спочатку зустріла нас насторожено. Прокинувшись від сну, вона якийсь час суворим поглядом придивлялася до нас. Незабаром вона зрозуміла, що ми прийшли із миром та добром. Недаремно ж ми почали своє вітання з того, що запалили похідну свічку та листя чебрецю в її честь і лише після цього попросили відкрити нам свої сакральні знання. Погляд Господині Синьої гори став лагіднішим, і вона гостинно посміхнулася. Їй до вподоби прийшовся наш ритуал, здійснений з любов'ю і шанобливістю. Барс спокійно лежав у її ніг. У небі над нами з'явилися добрі обличчя сивих старців - Боги спостерігали за нами. Нам раді, нас прийняли!