Щодня нам твердять про побудову правового суспільства, про
реформування і збільшення судових установ. Але несправедливості з кожним днем
все більше й більше. Суди стають не мірилом істини, а прислугою певних
бізнесових чи політичних кланів. В суспільстві щодня пропагуються різноманітні
права біженців, право голосу, права безробітних, права людини, і ціла низка
прав. Все сусіпльство зосередилось на правах, забувши, чомусь, про обов’язки.
Але що таке наші права? Хто взагалі повинен мати те чи інше право? Наше право –
це кимось виконаний обов’язок. Право на мирне життя людей забезпечується тим,
що хтось має обов’язок захищати державу. Право отримувати елетрику в квартиру
забезпечується тим, що хтось має обов’язок подавати цю електрику. Та і сама
людина, має право на електрику, лише коли вона виконує свій обов’язок по сплаті
рахунків за цю послугу.
Суспільство, в якому громадяни займаються виборюванням власних прав схоже на
зграю розбійників, які отримали здобич і сперечаються, кому скільки має
перепасти. Суспільство, в якому громадяни розуміють свої обов’язки, і
намагаються старанно їх виконувати, схоже на злагоджений військовий загін, який
забезпечить собі велич і могутність. Кожен солдат на війні розуміє (якщо він
воює за ідею), що в нього є обов’язок перемогти або померти в бою. Якби cолдати
переймались своїми правами, то така армія не зрушила б з місця (та ні, напевно,
зрушила б, у напрямок заградотрядів).
Будуючи зародок нового суспільства ми повинні розуміти, що передусім в кожного
з нас є свій обов’язок. В людей відаючих – навчати, у людей-воїнів – захищати і
організовувати суспільство, у людей бізнесу – забезпечувати гідні робочі місця
робітникам і примножувати матеріальні блага суспільства, у людей-робітників –
належно виконувати свою роботу.
Наші славетні предки відстояли свої території не тому, що розмірковували про
свої права, а тому, що розуміли свій обов’язок народити дітей для продовження
роду і викувати мечі для того, щоб цей рід захистити. „Той не русин єсть, хто
за Русь не піде!” – так писано у Велесовій книзі, і ми, в Характерному
козацтві, пам’ятаємо це.
Тому, якщо ми хочемо, щоб через тисячі років наші нащадки з гордісттю згадували
про нас (а не китайські історики писали твори про якихось диких „укрів”), то
сьогодні кожен з нас повинен згадати про свій обов’язок і слідувати йому.
Тільки таким чином ми дамо своїм нащадкам Право жити на цій землі!
