Щодня нам твердять про побудову правового суспільства, про реформування і збільшення судових установ. Але несправедливості з кожним днем все більше й більше. Суди стають не мірилом істини, а прислугою певних бізнесових чи політичних кланів. В суспільстві щодня пропагуються різноманітні права біженців, право голосу, права безробітних, права людини, і ціла низка прав. Все сусіпльство зосередилось на правах, забувши, чомусь, про обов’язки.

Але що таке наші права? Хто взагалі повинен мати те чи інше право? Наше право – це кимось виконаний обов’язок. Право на мирне життя людей забезпечується тим, що хтось має обов’язок захищати державу. Право отримувати елетрику в квартиру забезпечується тим, що хтось має обов’язок подавати цю електрику. Та і сама людина, має право на електрику, лише коли вона виконує свій обов’язок по сплаті рахунків за цю послугу.

Суспільство, в якому громадяни займаються виборюванням власних прав схоже на зграю розбійників, які отримали здобич і сперечаються, кому скільки має перепасти. Суспільство, в якому громадяни розуміють свої обов’язки, і намагаються старанно їх виконувати, схоже на злагоджений військовий загін, який забезпечить собі велич і могутність. Кожен солдат на війні розуміє (якщо він воює за ідею), що в нього є обов’язок перемогти або померти в бою. Якби cолдати переймались своїми правами, то така армія не зрушила б з місця (та ні, напевно, зрушила б, у напрямок заградотрядів).

Будуючи зародок нового суспільства ми повинні розуміти, що передусім в кожного з нас є свій обов’язок. В людей відаючих – навчати, у людей-воїнів – захищати і організовувати суспільство, у людей бізнесу – забезпечувати гідні робочі місця робітникам і примножувати матеріальні блага суспільства, у людей-робітників – належно виконувати свою роботу.

Наші славетні предки відстояли свої території не тому, що розмірковували про свої права, а тому, що розуміли свій обов’язок народити дітей для продовження роду і викувати мечі для того, щоб цей рід захистити. „Той не русин єсть, хто за Русь не піде!” – так писано у Велесовій книзі, і ми, в Характерному козацтві, пам’ятаємо це.

Тому, якщо ми хочемо, щоб через тисячі років наші нащадки з гордісттю згадували про нас (а не китайські історики писали твори про якихось диких „укрів”), то сьогодні кожен з нас повинен згадати про свій обов’язок і слідувати йому. Тільки таким чином ми дамо своїм нащадкам Право жити на цій землі!

Святозар
Характерне козацтво