Україночки

автор - відун Рувит

Хто сказав, що ми діти Євині,
Що походимо з жебраків?
Ми народжені королевами
Сотні тисяч тому років.

Не служанками, не рабинями,
Не повіями, Бог боронь,
Наші мами були богинями
Осяйними, немов огонь.

Хто в жидівстві рідню шукає нам?
Батько наш – не тупий Адам,
Не брати наші Авель з Каїном –
Ми зовсім не рідня жидам.

Ми із роду пішли Дажбожого
На великій святій Русі,
Ми у щасті були народжені,
Щоб його дарувати всім.

Ми сьогодні такі ж романтики
В собі впевнені, як й колись,
До Камчатки і до Атлантики
Наші діточки розбрелись.

Не заради якоїсь вигоди,
Як Мойсей, що в полоні бліх
Сорок літ по пустелі виходив
Під Єговин злорадний сміх.

Наші предки – славетні орії,
Що не щезли в глухій імлі,
А початок дали історії
Раси білої на Землі.

Це вони, озброєні Відами,
Клопотались про мир і лад,
Заселили краї незвідані,
Із пустелі зробили сад,

Вчили лагідності і мужності
Ясночолих своїх дітей,
А ще ніжності й велемудрості
І привітності до людей.

І любити цей світ  учили їх,
Володіти мечем й пером,
Отчий край захищать од сил лихих
Й засівати Землю добром.

* * *

Ніжні і чисті мої україночки,
Дивлюсь на вас – і німіють слова,
Ви – на траві кришталеві росиночки,
Кожна із вас – це Зоря світова.

Не подаючи ні знаку, ні виду, ви
Нас берете у солодкий полон.
Кожна із вас – це і диво, і видиво,
Ява жива й зачарований сон.

Добрі і славні мої україночки –
Сад дзвінкоспівний, задумливий гай...
Кожна із вас – в таємницю стежиночка,
Кожна із вас – це початок і край.